Цирковірусні інфекції

Синдром післявідлучного мультисистемного виснаження (PMWS) ветеринари вперше діагностували 1991-го року в Канаді. Основною причиною його виникнення назвали цирковіруc 2-го типу (PCV-2). Першою європейською країною, яка зіштовхнулася з проблемами, пов’язаними з цією інфекцією, стала Франція. Нині вчені довели, що PCV є причиною значних економічних втрат в усьому світі. Спробуймо розібратися, що становить собою цирковірусна інфекція, чим загрожує свиням та як уберегти від неї поголів’я. 

Що таке цирковірус та які його супутні фактори

Збудником інфекції є дрібний вірус, який, згідно з класифікацією Міжнародного комітету з таксономії, належить до родини Circoviridae. Він має діаметр 17 нм та містить однонитковий кільцевий ДНК-геном. Розрізняють непатогенний (PCV-1) та патогенний (PCV-2) цирковірус свиней. Останній надзвичайно стійкий до змін навколишнього середовища та розмножується у клітинах імунної системи. В організмі свиней вірус концентрується переважно в селезінці та лімфатичних вузлах.Цирковірусна хвороба свиней — інфекційне захворювання відлучених поросят, спричинене цирковірусом. Характеризується відставанням у рості й розвитку, ураженнями шкіри та респіраторним синдромом.

Те, наскільки тяжким є перебіг захворювання, залежить від середовища, в якому перебувають поросята. Так, коли науковці намагалися навмисне заразити поросят вірусом PCV-2 у стерильних умовах лабораторії, захворювання не виникало. Як з’ясувалося пізніше, причиною була відсутність стрес-фактора (протяги, надмірна скупченість поросят у гнізді, погане повітря, змішування поросят різних вікових груп тощо), а також відсутність інших асоційованих інфекцій, що стимулюють прояви хвороби (респіраторно-репродуктивний синдром, парвовірусна інфекція).

В умовах промислового виробництва свині час від часу переживають стрес. Коли поросят переводять на дорощування, між ними відбувається чітка десоціалізація: вони б’ються та кусають одне одного за вразливі місця. Важливу роль відіграє і мікроклімат у групі дорощування. Адже коли щойно відлучених від свиноматки поросят переводять до приміщення, де температура повітря нижча 18 градусів, їм одразу стає холодно, в організмі збільшується концентрація стероїдних гормонів (наприклад, кортизолу), та й імунний статус змінюється. Усе це стає пусковим механізмом для розвитку цирковірусної інфекції. Крім того, варто зазначити, що хвороба уражає не лише слабких, а й цілком здорових поросят.

Епізоотологія цирковірусу

Зазвичай інфекцію розповсюджують хворі або латентно інфіковані свині різних вікових груп — із сечею, фекаліями, слиною, спермою, виділеннями з носа та очей. Проте досить часто має місце й вертикальна передача (від свиноматки до поросят). Активізувати інфекційний процес може імунізація поросят будь-якими імуностимуляторами на ранньому періоді життя.Хвороба поширена у багатьох країнах із розвинутим свинарством, про що свідчать численні серологічні дослідження поголів’я. Нині антитіла PCV-2 виявлено майже у всіх свиногосподарствах, а частка серопозитивних тварин може сягати 100%.

Після зараження організму вірус розмножується у багатьох місцях — передовсім у клітинах ендотелію, епітелію, макрофагах та лімфоцитах. Науковцям досі не вдалося з’ясувати, у яких клітинах відбувається його рання реплікація.

Основні симптоми

У міру прогресування хвороби стає помітним виснаження м’язів, а також задуха й загальна лімфаденопатія. Серед інших ознак виокремлюють діарею, підвищення температури, виразку шлунка, кашель та раптову смерть. У хронічно інфікованих поросят навіть простежується кульгавість. При цьому лікування не дає результату, свині продовжують втрачати вагу. Зрештою, поголів’я розшаровується. Як правило, така картина спостерігається у господарствах, де погано врегульовані системи життєзабезпечення, а також на тлі мікотоксикозів, особливо змішаного типу. Тоді як у свиногосподарствах, збудованих з нуля, з високим ступенем біобезпеки, оптимальною системою мікроклімату, перебіг хвороби дещо інакший: в окремих поросят спостерігається кон’юнктивіт та масовий некроз кінчиків вух.Після того, як вірус PCV-2 потрапляє в організм поросяти, інкубаційний період, зазвичай, триває 3–4 тижні. Тобто перші клінічні прояви з’являються приблизно через 2–3 тижні після відлучення. Поросята починають погано їсти, збиваються докупи, їхня шкіра жовтіє. Може мати місце навіть анорексія, хоча її й не вважають типовою для цього захворювання.

Серед інших синдромів, пов’язаних із цирковірусами, можна відзначити інфекційні вроджені судоми, синдром свинячого дерматиту та нефропатії (PDNS), синдром репродуктивної недостатності та хронічну поліферативну й некротичну пневмонію. Окремі поросята одужують уже через кілька тижнів. Проте чимало їх гине упродовж 48–72 годин після перших симптомів.

Діагностика

Важливим завданням для ветеринарних лікарів є, передовсім, правильний діагноз при перших проявах цирковірусної інфекції. Нині науковці зробили в серології великий крок уперед: вони розробили декілька типів тестів, які допомагають виявити хворобу ще до того, як її вплив стане необоротним. Деякі з цих тестів визначають наявність в організмі антитіл до бакуловірусів, тобто встановлюють, чи правильно поголів’я прищепили до цирковірусу. За допомогою інших виділяють антитіла, які нейтралізують віруси, а також міру захищеності тварин від вірусу. 

Отож на що потрібно звернути увагу, коли є підозра, що в стаді з’явився цирковірус?

  • Стало значно більше слабких поросят (збільшилася вибраковка);
  • Поширився кон’юнктивіт;
  • З’явилися шкірні некрози, особливо задніх ніг;
  • Поросята відгризають одне в одного вуха й хвости — неадекватна реакція свиней на стрес;
  • Має місце запалення лімфовузлів (внаслідок надмірного вироблення антитіл імунною системою для боротьби з негативними явищами в організмі).

За всіма перерахованими вище проявами повинен стежити ветеринарний лікар та вести статистику. Якщо ж у групі поросят згаданих відхилень спочатку зафіксували 1 відсоток, невдовзі 5, а потім узагалі 10, це свідчить про те, що кількість випадків захворювання зростає. Що, у свою чергу, має стати сигналом для відповідних заходів.

Патологоанатомічні зміни

Крім того, під час патологоанатомічного аналізу поросят вчені виявили, що варто також звертати увагу на симптоми, пов’язані з нефритом — нирки стають більшими за норму у 3–4 рази.На жаль, серологія не завжди точно показує захворювання свиней на цирковірусну інфекцію. Тому досить часто виробники досліджують трупи загиблих поросят. За допомогою патологоанатомічних аналізів можна виявити пошкодження у різних органах. Найчастіше вони проявляються у легенях (запалення, набряки), лімфатичних вузлах (збільшені, ущільнені, білі на зрізі). При посмертному розтині поросят також чітко видно заражену вірусом селезінку, в окремих випадках вона має набряки та запалення.

Правильно встановлений діагноз — успіх подальшого лікування

Хоча, згідно з європейськими критеріями, вже того, що в окремих поросят простежується дермонекротичний васкуліт та збільшення лімфатичних вузлів у загиблих особин, достатньо, щоб говорити про хворобу та необхідність імунізації, навіть не чекаючи технологічного падежу.Остаточний діагноз можна встановити лише з урахуванням епізоотологічних даних, характеристики клінічної картини хвороби та результатів патоморфологічного розтину.

Проблеми з діагностикою часто виникають через секундарні інфекції (гемофільозний полісерозит, пастерельоз). Тому завжди потрібно звертати увагу на збільшення всіх лімфовузлів, особливо пахових, які  ніколи не запалюються, коли порося хворіє на полісерозит чи пастерельоз.

Лікування та профілактика

У низці господарств тільки завдяки технологічним, зоотехнічним, зоогігієнічним, ветеринарним та санітарним заходам вдалося скоротити захворюваність поросят на цирковірусну інфекцію з 12–22% до одиничних випадків і добитися того, що до тримісячного віку доживає 88–92% поросят. А основні профілактичні заходи мають бути спрямовані на те, щоб не допустити занесення збудника інфекції з неблагополучних господарств; забезпечити нормальний фізіологічний статус та високу резистентність тварин; організувати суворий контроль наявності мікотоксинів у кормах.Цирковірусну інфекцію свиней відносять до переліку хвороб, які доволі просто профілактуються. Але ефективна боротьба із хворобою можлива не лише за допомогою так званої специфічної профілактики, а й із застосуванням загальногосподарських заходів. Так, якщо власник свинокомплексу розробляє стратегію розвитку свого господарства на довгострокову перспективу, то заощаджувати на етапі його технологічного оснащення чи створення мікроклімату він навряд чи буде. Вкладені інвестиції дозволять звести стрес до мінімуму, і такий власник господарства побачить перші прояви цирковірусної інфекції зовсім не скоро.

І лише коли господарство не має змоги швидко усунути основні стрес-фактори, що зумовлюють масові інфекційні захворювання свиней, зокрема на цирковірусну інфекцію, на допомогу приходить такий інструмент, як вакцинація поголів’я. Хоча ніяка вакцина не є панацеєю для вирішення всіх проблем. Вона може бути лише одним із інструментів у цілому циклі заходів. Крім того, особливу увагу слід приділяти навчанню персоналу. 

comments powered by Disqus